Індустріальне суспільство це – Індустріальне суспільство — Вікіпедія

Індустріальне суспільство — стадія історичного розвитку людства, якій властиве домінування промислового виробництва над аграрним, кількісне переважання міського населення над сільським; високий рівень промислового виробництва характеризується його механізацією та автоматизацією, використанням досягнень науковотехнічного прогресу, що зумовлює великі якісні зміни і в інших сферах суспільного життя — соціально-побутовій, політичній, культурно-духовній. Поняття індустріального суспільствабуло сформульоване авторами теорії стадій економічного зростання — французьким соціологом Р. Ароном та американським економістом і політологом У. Ростоу. Відповідно до цієї загальносоціологічної теорії розвиток суспільства здійснюється як перехід від відсталого, традиційного аграрного суспільства, де панують натуральне господарство і станова ієрархія, — через кілька перехідних стадій — до індустріального суспільства з його ринковим господарством, масовим товарним виробництвом і демократичним політичним ладом. Цей перехід здійснюється на основі послідовних технічних нововведень у виробництві у поєднанні з певними психологічними мотивами діяльності (духом підприємництва та конкуренції, протестантською етикою, націоналізмом, особистими амбіціями політичних діячів тощо).

Головним критерієм прогресивності суспільного ладу автори цієї теорії поступального розвитку людства (яку вони самі розглядали як альтернативу марксистськоленінському вченню про соціальноекономічні формації) вважали рівень виробництва товарів масового споживання. У. Ростоу та його послідовники характеризували високорозвинене індустріальне суспільство ще одним поняттям — суспільство масового споживання. Теорія стадій економічного зростання та індустріального суспільства справила великий вплив на економічні, історичні, соціологічні та політологічні дослідження. Так, процес переходу від аграрного суспільства до індустріального почали розглядати як універсальний для всього людства шлях і характеризувати поняттям «модернізація». Вважалося, що Радянський Союз та інші країни комуністичного табору також були втягнуті у процес модернізації, але в них він набув своєрідної, хворобливої форми. У своїй основоположній праці «Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест» (1960 р.) У. Ростоу висловив припущення, яке з часом цілковито справдилося, що з настанням високого рівня масового споживання «комунізм імовірно зав’яне», а через кілька десятиліть еволюціонує в бік ринкової економіки. У 70х pp. XX ст. теорія і поняття індустріального суспільства набули розвитку в концепції постіндустріального суспільства (див. Постіндустріальне суспільство, Інформаційне суспільство).

histua.com

Що таке індустріальне суспільство: характеристика коротко — Характеристика

Що таке індустріальне суспільство: характеристика коротко

Характеристика традиційного індустріального суспільства складна і багатогранна. Основи її були сформульовані ще на початку XIX століття-Сен-Симоном. У своє визначення він вклав наступний сенс: індустріальне – це таке суспільство, в якому основу економіки вже становить не ручне виробництво і традиційні види господарювання (землеробство і тваринництво), а розвинена промисловість з відповідним їй розвитком соціальних відносин і політичним устроєм. Спочатку термін представляв протилежність патріархального (доиндустриальному) суспільству. Сучасні ж теорії в його визначенні різняться.

Історичні етапи розвитку товариств

Вчені-економісти і соціологи виділяють три основні етапи розвитку всіх товариств світу. До них відносяться: доіндустріальне, або патріархальне, індустріальне і постіндустріальне.

• Доіндустріальне характеризується низьким рівнем продуктивних сил і соціальних відносин. Господарство зав’язано на традиційних видах: землеробстві, скотарстві, рибної ловлі, ремеслах. Весь цикл виробництва при цьому здійснюється ручним працею без залучення автоматизованої техніки через її відсутності.
• Індустріальне суспільство. Характеристика його помітно відрізняється від попереднього типу. Найголовніше відмінність полягає в розвитку індустрії, тобто промисловості, і перетворення її у провідну галузь господарства. Інші особливості будуть розглянуті нижче.
• Постіндустріальне суспільство, на відміну від індустріального, в основу свого розвитку ставить вже не промисловість, а поява і розвиток нових технологій. У цьому плані навіть країни, бідні з точки зору патріархального та індустріального суспільства, можуть вийти в лідери за темпами розвитку економіки. В даний час лідерами тут є Японія, США, деякі держави Західної Європи.

Характеристика індустріального суспільства має деякі особливості, що виділяють його з доіндустріального та постіндустріального історичних типів. У результаті, керуючись інформацією про історичних типах розвитку людства, ми і можемо виділити кожен з трьох існуючих на сьогоднішній день.

Індустріальне суспільство. Характеристика епохи

Другий історичний етап розвитку людського суспільства має декілька істотних відмінностей від першого. Головна характеристика індустріального суспільства полягає в тому, що відбувається затвердження промислового устрою у всіх сферах суспільного життя як домінуючого. Таким чином, сільське господарство, раніше відігравало чільне положення, відходить на другий план. Відтепер головним мірилом доходу, що визначає спроможність і соціальний вагу людини, стає не кількість наявної землі (феод), як це було у попередню епоху, а кількість капіталу, сконцентрованого в його руках. Стосовно утвердження індустріального технологічного укладу, потрібно сказати, що він впливає на всі сфери, починаючи з економічної і закінчуючи культурним.

Пропорції зайнятості

Характеристика індустріального типу суспільства не можливе без вивчення змін пропорцій зайнятості в різних галузях. Ця особливість випливає з першої – вона неминуча. В результаті появи машинного праці і технологій кількість зайнятих у сільському господарстві різко скорочується — до 3-5 %; на противагу цьому скорочення, відбувається зростання у промисловому секторі до 50-60 % і в сфері послуг (40-45 %). Все це неминуче, якщо подивитися на зміни в суспільному житті з приходом індустріальної епохи.

Урбанізація

Третя особливість є наслідком перших двох: в результаті зростання індустрії з’являється велика кількість заводів і фабрик, де застосовується машинний працю. Після цього відбувається різке зростання частки зайнятих у промисловості. А де розташовуються всі промислові підприємства? Звичайно ж, у містах і їхніх передмістях! Результатом цього стала інтенсивна урбанізація. Саме в той період спостерігається різке зростання міст, в тому числі і за рахунок населення, що прибуває з сільської місцевості через невигідність ведення господарства в селі і привабливості міста.

Національні держави

Якщо вам зададуть питання, що таке індустріальне суспільство, дайте характеристику. «Традиційному індустріальному суспільству властиво виникнення національних держав, в основі зближення всього населення яких лежить не влада правителя, а спільну мову, культура та історія», — це буде ваша відповідь. Це і є 4-я особливість, яка послужила згуртуванню населення спочатку європейських країн і США, а потім і всіх інших держав світу. В цей час з’являється національних дух, відбувається виділення окремих націй з усього населення, формується національний менталітет. Патріотизм в тому вигляді, який ми знаємо зараз, теж виникає під час становлення індустріального суспільства і формування націй, держав.

Освітня революція

Наступною особливістю є культурна, або освітня, революція. Характеристика індустріального до інформаційного суспільства включає в себе такі особливості, як зростаюча грамотність населення, а також формування національних систем освіти. Сьогодні факт загальної грамотності багатьом може здатися природним, проте всього 300-400 років тому в країнах Західної Європи, вважаються сьогодні передовими, читати і писати могли одиниці. Про розвиток же технічних наук говорити взагалі не доводилося. Всі «технічний розвиток» диктувала церква, а в її інтересах було збереження старих підвалин, в результаті яких церква багатіла і не бачила конкурентів для себе.

Питання про формування національних систем освіти також був досить гострим, кожна передова країна намагалася знайти свій індивідуальний шлях розвитку освіти, який, по-перше, вирішував би потреби нових економічних реалій і, по-друге, продовжував би розвиток технологій і поява винаходів.

Політичні права

Наслідком культурної з’явилася політична революція. Як не дивно, але із вкладанням у голови народних мас великої кількості інформації, в тому числі гуманітарного напряму, у населення виникають політичні вимоги, що пред’являються до уряду, яка формується в епоху індустріального суспільства. Характеристика цієї особливості дозволяє нам прийти до висновку про те, що більшість політичних прав, свобод і обов’язків, якими наділені громадяни сучасних держав, що виникли під час формування індустріальних суспільств. Найважливішим політичним правом, придбаних населенням, стало виборче право. Звичайно, спочатку ценз був дуже високим – не кожен міг брати участь у виборах, а жінки взагалі їм не були наділені, але з плином часу виборче право набуло сучасного вигляду і стало загальним.

Держава загального добробуту

Рівень споживання показує різке зростання в результаті того, що формується т. зв. «держава загального добробуту (добробуту)». В цей час відбувається зміна соціального стану населення. Якщо раніше існувала схема «держава-суспільство», не замечающая важливість здібностей окремих громадян, то схема «держава-особистість» відрізняє саме індустріальне суспільство. Ця Характеристика вказує, що відтепер особистість важлива для держави, і вона робить все, щоб кожна людина приносила користь у міру своїх можливостей.

Суспільство споживання

Слідом за «державою загального благоденства» з’являється «суспільство споживання». Зростання доходів населення і поява більшої кількості вільного часу стали як би провідниками до споживання. Індивідуальне споживання і відповідні соціальні установки зараз стали, можна сказати, культом, який породило індустріальне суспільство. Характеристика його, безумовно, повинна включати і цей момент. В доіндустріальному суспільстві велика частина населення в особистому користуванні практично нічого не мала, за винятком даху (найчастіше орендованого), їжі, одягу та знарядь праці.

Зростання доходів і поява вільного часу призвели до капіталістичних відносин, основою яких стало накопичення капіталу і його показ усьому суспільству. Матеріальним вираженням багатства в різний час ставали різні показники. Зараз ними є дорогі годинники, спортивні автомобілі, літаки, вертольоти, яхти і т. д. Але крім цього існує величезна кількість необхідних для сучасного життя товарів, придбаних більшою частиною населення. До них можна віднести ту ж одяг, їжу, побутову техніку та багато іншого – тут все не перерахувати.

Демографічні зміни

Основні характеристики індустріального суспільства включають і цю, винесену в підзаголовок, найзначнішу в соціальному плані. Мова йде про зміни в демографічному розвитку, в число яких можна включити наступне:

• Зниження рівня смертності зважаючи розвитку медицини і появи вакцин від більшості хвороб, які переслідували населення Землі протягом тисячоліть.
• Результатом вищенаведеного факту є зростання тривалості життя населення розвинених суспільств.
• З-за того, що знижується смертність, в тому числі дитяча, відпадає потреба в народження великої кількості дітей, тому народжуваність знижується.
• Наслідком трьох наведених факторів є старіння населення, тобто частка старших вікових груп стає переважаючою тоді, коли формується індустріальне суспільство.

Характеристика за сферами приводить нас до висновку, що в цілому індустріальне суспільство зробило позитивний ефект на розвиток людства: роль особистості стала вище для суспільства, смертність була значно знижена, грамотність є загальнодоступною, а в більшості країн обов’язковою, рівень життя постійно зростає. Людина, що жив всього 100 років тому, навіть не міг мріяти про ті блага, якими користується сьогодні населення більшої частини земної кулі.

Короткий опис статті: що таке характеристика Характеристика традиційного індустріального суспільства складна і багатогранна. Основи її були сформульовані ще на початку XIX століття-Сен-Симоном. У своє визначення він вклав наступний сенс: індустріальне – це таке суспільство, в якому основу економіки вже становить не ручне виробництво і традиційні види господарювання (землеробство і тваринництво), а розвинена промисловість з відповідним їй розвитком соціальних відносин і політичним устроєм. Що таке індустріальне суспільство

Джерело: Що таке індустріальне суспільство: характеристика коротко

Post Views: 925

Індустріальне суспільство

Індустріальне суспільство ( ньому. Industriegesellschaft ) — Тип суспільства, яке досягло такого рівня суспільно-економічного розвитку, при якому найбільший внесок в вартість матеріальних благ вносить видобуток і переробка природних ресурсів, а також промисловість.

Індустріальне суспільство — це суспільство, засноване на промисловості з гнучкими динамічними структурами, для якого характерні: поділ праці, широкий розвиток засобів масової комунікації та високий рівень урбанізації.

Індустріальне суспільство виникає в результаті промислової революції. Відбувається перерозподіл робочої сили: зайнятість населення в сфері сільського господарства падає з 70-80% до 10-15%, зростає частка зайнятості населення в промисловості до 80-85%, так само відбувається приріст міського населення. Домінуючим фактором виробництва стає підприємницька діяльність . В результаті науково-технічної революції індустріальне суспільство трансформується в постіндустріальне суспільство ^[1].

1. Риси індустріального суспільства

1. Історія рухається нерівномірно, «стрибками», розриви між епохами очевидні, часто це революції різних типів.
2. Суспільно-історичний прогрес досить очевидна і може бути «виміряний» за допомогою різних критеріїв.
3. Товариство прагне панувати над природою, підкоряючи її і витягуючи з неї максимально можливе.
4. Основа економіки — інститут досягла високого розвитку приватної власності. Право власності розглядається як природне і невід’ємне.
5. Соціальна мобільність населення висока, можливості соціальних переміщень практично не обмежені.
6. Товариство автономно від держави, склалося розвинуте громадянське суспільство.
7. Автономія, свободи і права особистості закріплені конституційно як невід’ємних і природжених. Відносини особи і суспільства будуються на засадах взаємної відповідальності.
8. Найважливішими соціальними цінностями визнані здатність і готовність до змін, новацій.

Для індустріального суспільства характерні різке зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, неймовірний в попередні епохи; бурхливий розвиток науки і техніки, засобів комунікації, винахід газет, радіо і телебачення; різке розширення можливостей пропаганди; різке зростання населення, збільшення тривалості його життя; значне підвищення рівня життя в порівнянні з попередніми епохами; різке підвищення мобільності населення; складне поділ праці не тільки в рамках окремих країн, але і в міжнародному масштабі; централізовану державу; згладжування горизонтальної диференціації населення (поділ його на касти, стани, класи) і зростання вертикальної диференціації (розподіл суспільства на нації, «світи», регіони).

2. Бібліографія

Примітки

1. Гринін Л. Є. Продуктивні сили і історичний процес. 3-е изд. М.: КомКніга, 2006.

znaimo.com.ua

Індустріальне суспільство

25.02.2015

Порівняння термінів розвитку змінюють один одного типів товариств дозволяє простежити певну закономірність – чим сильніше вплив людини на середовище, тим коротше часовий відрізок до наступного екологічного тупика.

Щоб підійти до порога екологічної кризи, індустріальному суспільству знадобилося менше 300 років.

Наслідком промислової революції, яка почалася в Англії в середині XVIII століття, була зміна карет і парусних суден паровозами і пароплавами, що працюють на вугіллі. Якщо в доіндустріальну епоху паливо використовувалося в основному для обігріву осель і приготування їжі, а пізніше – для виплавки металів, то в новому суспільстві паливо використовується ще й для роботи машин. Це супроводжується значним збільшенням обсягів видобутку і вироблення спочатку вугілля, а пізніше нафти. Із зростанням потреб у металах для створення машин і товарів збільшується масштаб видобутку корисних копалин. Особливого значення набувають джерела металевих руд.

Чергова зміна типу взаємодії людського суспільства з природою змістила спрямованість суспільного життя з селянського господарства на місто. Місто стало основним центром приросту населення, а міграція жителів з сільської місцевості стала звичайним явищем.

У міру переміщення населення із сільської місцевості в місто виникає необхідність збільшення обсягів продуктів, споживаних міськими жителями. Це призвело до скорочення кількості селянських общин, які виробляють продукцію тільки для власного споживання.

Повсюдно стали виникати великі господарства, здатні виробляти значні обсяги продуктів на продаж. Однак все це було здійсненно тільки у випадку розвитку транспортної мережі для того, щоб продукція з віддалених областей доставлялася в місто більш швидко і легко, а продукція міської промисловості транспортувалася б у віддалені території.

В індустріальному суспільстві вплив транспортних мереж на розвиток суспільства і на навколишнє середовище сильно зростає. Залізниці стають основним транспортним засобом в індустріальному суспільстві. Після закінчення будівництва їх безпосередній вплив на навколишнє середовище не є значним, за винятком невеликого забруднення повітря, степових і лісових пожеж, винуватцями яких були перші локомотиви.

Непрямий вплив транспортної мережі може бути більшим, ніж пряме. Економічна діяльність людини тісно пов’язана з розташуванням транспортних шляхів. Розподіл населення у великій мірі залежить від здатності людей до міграції та переміщенню. Вузли транспортної мережі найчастіше стають центрами концентрації населення або промислового виробництва.

Екологічні проблеми міста виникли практично одночасно з самими містами. Особливістю міст періоду початку промислової революції стало залучення в діяльність промисловості, транспорту і комунального господарства міста величезних мас копалин сировинних ресурсів. До цього часу місто використовував майже виключно поновлювану частина ресурсів – деревину, сільськогосподарську сировину, торф, гідроресурси і лише в невеликій частині металовмісні руди, тобто ресурси переважно біосферного походження. І в такому випадку при належній переробці відходів спожите речовина і енергія майже повністю поверталися або знову у виробництво, або в біосферу. Тим самим місто цілком міг бути включений в процеси біосферного кругообігу речовин і енергії в якості нового елемента, не порушує загального балансу цих циклів.

Але міське товариство рішуче вторглося в літосферу, витягуючи з неї всі зростаючі обсяги речовини і енергії, які після недовгої переробки потрапляли в біосферу вже у вигляді відходів виробництва та споживання. Ті речовини, які накопичувалися в літосфері десятки і сотні мільйонів років, стали викидатися в біосферу в лічені десятиліття. Тим самим міста стали вносити нічим не компенсується дисбаланс у природні біогеохімічні процеси. Крім того, природні системи, а також і організм людини стали отримувати з навколишнього середовища, забрудненого промисловими відходами, величезна кількість елементів і сполук мінерального походження, які стали чинити на них далекосяжні негативні наслідки.

Індустріальна революція принесла з собою забруднення повітря, води і грунту такого типу і в такому масштабі, яких раніше не існувало. До індустріальної революції більшість відходів виробництва були біологічними за своєю природою. Індустріальні відходи часто мають природу, відмінну від природи природних біологічних відходів, саме тому їх вплив на навколишнє середовище є більш істотним.

Перелом в екологічному стані, який намітився в містах ще в XVIII столітті і тенденції, якого зберігаються і в наш час, полягав не тільки в різкому зростанні забруднення навколишнього середовища промисловими відходами, а й значною мірою в тому, що в містах з’явився могутній суб’єкт самостійної діяльності – промислове підприємство. Несприятлива екологічна ситуація, що склалася у великих містах, пояснювалася не тільки зростанням впливу на навколишнє середовище розвивається промисловістю, транспортом і будівництвом, але насамперед тим, що практично будь-яке підприємство в умовах вільного ринку, прагнучи до отримання максимального прибутку в найкоротші терміни, практично повністю нехтує інтересами міста і його населення.

Особливості екологічних проблем міст з переходом на рідке паливо, коли нафта придбала набагато більше значення, ніж вугілля, були пов’язані з активним вторгненням у навколишнє середовище ще двох потужних чинників – автомобільного транспорту, різко підвищив загазованість атмосферного повітря, рівні шумів і вібрацій, а також викликане швидким розвитком хімічного виробництва надходження в навколишнє середовище різних хімічних речовин і з’єднань, раніше в природі не існували.

До кінця 50-х років XX століття, в промислово розвинених країнах стала рости заклопотаність складається в містах екологічною ситуацією. І в першу чергу все зростаючу тривогу почало викликати негативний вплив забруднення навколишнього середовища на здоров’я самої людини.

На цьому етапі вже остаточно сформувалася модель взаємодії людини з штучної урбанізованої середовищем. Модель ця має такі відмінні риси: прискорений ритм життя в поєднанні з чітко вираженою малорухомістю; відірваність городян від природного середовища; насичення природного середовища фізичними, хімічними і біологічними забруднювачами.

Праця в місті за своїм змістом стає, з одного боку, більш операторським – тобто менше доводиться працювати безпосередньо руками, а з іншого – все більше «цілодобовим» для забезпечення ефективності використання складного обладнання, внаслідок чого відбувається перебудова добових біоритмів.

Стосовно до вільного часу екологічні проблеми городян пов’язані зі збільшенням перебування людини в штучній природі, а значить із зменшенням часу спілкування з природним середовищем. Так, наприклад, вчені встановили залежність тривалості життя людей від площі зелених насаджень, що припадає на одного жителя.

Однією з найбільш гострих екологічних проблем сучасного міста є накопичення твердих відходів.

Звичайні тверді побутові відходи великого сучасного міста містять більше 100 найменувань токсичних сполук, серед них – барвники, пестициди, розчинники, сполуки миш’яку, формальдегід, свинець та його солі. Наприклад, у Москві щорічно викидається понад 10 млн штук ртутних ламп. У кожній лампі міститься від 80 до 120 мг ртуті, і в результаті – тонни ртуті потрапляють на підмосковні звалища.

Особливе місце серед твердих відходів займають пластмаси і синтетичні матеріали, так як вони не піддаються процесам біологічного руйнування і можуть тривалий час перебувати в об’єктах довкілля, а при їх горінні виділяються численні токсиканти.

Частина колишніх звалищ у великих містах забудована житловими кварталами, що виділяється на них біогаз, що утворюється в результаті мікробіологічного розкладання органічних речовин, створює вибухо- і пожежонебезпечну ситуацію.

Всі перераховані фактори формують негативні тенденції у способі життя і здоров’я городян і викликають так звані «хвороби цивілізації».

У першу чергу це відноситься до захворювань серцево-судинної системи. В економічно розвинених країнах вони призводять до більш ніж 50% -й смертності населення. Явно несприятливою тенденцією в цьому виді патології слід вважати її омолодження. Особливо великий ріст захворюваності серця і судин у віці 30-50 років.

Інший негативний результат індустріальної цивілізації – це зростання ракових захворювань, переважно за рахунок раку легенів, гортані і бронхів. Існує прямий зв’язок між величиною міста і частотою захворювань на рак легенів.

Ще одним несприятливим чинником у стані здоров’я слід вважати зростання кількості алергічних захворювань, і знову головним чином серед міського населення. Результати епідеміологічних обстежень свідчать про те, що у великих промислових містах захворюваність алергічними хворобами становить від 10 до 20%, тоді як у сільській місцевості тільки 2-4%. Особливо насторожує зростання числа алергічних захворювань серед дітей міського населення.

В останні роки під тиском громадської думки уряди багатьох розвинених країн видали спеціальні закони, які зобов’язують промисловців вживати заходів з очищення промислових відходів та ліквідації негативних наслідків забруднення навколишнього середовища. Цим ознаменувався початок сучасного етапу екологічного стану міст. Даний етап для великих міст промислово розвинених країн характеризується не тільки зниженням зростання, але в деяких випадках навіть скороченням забруднення навколишнього середовища. Ця обставина пояснюється цілим рядом факторів.

moyaosvita.com.ua

Індустріальне суспільство та його економічні теорії. Реферат – Освіта.UA

Науково-технічна революція справила великий вплив на всю систему сучасної політичної економії. Своєрідно відобразив її інституціоналізм, породивши новий, так званий соціальний напрям інституціоналізму. Його адепти, використовуючи принцип технологічного детермінізму, почали розробляти різні типи індустріальних концепцій трансформації капіталізму

Основи індустріальної концепції було закладено ще у працях Веблена. У 40-60-х p. вона знов набула актуальності у зв’язку з розгортанням НТР. Родоначальником концепції «індустріального суспільства» вважають американського економіста П. Дракера, який у 40-х p. опублікував кілька праць, присвячених цій проблемі: «Майбутнє індустріальної людини» (1942), «Ідея корпорації» (1946), «Великий бізнес» (1947), «Нове суспільство. Анатомія індустріального ладу» (1949).

Становлення «індустріальної системи» він відносить до XX ст. Її основу створюють великі підприємства й корпорації, що здійснюють масове виробництво. «Індустріальна система» знаменує перехід до «індустріального суспільства». Центральним інститутом «індустріального суспільства» є велике спеціалізоване підприємство. Дракер визначає два різновиди «індустріального суспільства»: капіталістичне й соціалістичне. Капіталістичне «індустріальне суспільство» Дракер називав «вільним», а соціалістичне — «рабським».

У 60-х p. теорію «індустріального суспільства» розвинули американський соціолог і економіст Уолт Ростоу, французькі соціологи Жак Еллюль і Раймон Арон.

Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. He-комуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії.

Він виділяє п’ять стадій економічного зростання:

• традиційне суспільство,
• підготовка передумов для піднесення,
• піднесення,
• рух до зрілості,
• ера високого масового споживання.

«Традиційне суспільство» характеризується примітивною ручною технікою, ручною працею, переважанням сільського господарства. Перша стадія хронологічно охоплює всю історію людства до XVII ст.

Друга стадія зростання — це суспільство в перехідному стані. На цій стадії створюються передумови для піднесення. Визначальною рисою стадії є утворення централізованих національних держав. В економіці з’являються «нові типи підприємливих людей… які бажають мобілізувати заощадження й узяти на себе ризик, прагнучи прибутку або модернізації» 2. На другій стадії виникають банки, зростають інвестиції, пожвавлюється зовнішня та внутрішня торгівля.

Третя стадія, стадія піднесення, визначається тим, що сили економічного прогресу починають домінувати в суспільстві. Відбувається розвиток в інтересах усього суспільства. Цю стадію різні країни пройшли в історично різні відрізки часу. В Англії — це (приблизно) два останні десятиріччя XVIII ст., у Франції і США — кілька десятиріч перед 1860 p.

Четверта стадія характеризується постійним прогресом, удосконаленням техніки, поширенням нової технології на всю сферу господарської діяльності, більш швидким зростанням випуску продукції порівняно зі зростанням кількості населення. Саме цю стадію Ростоу називає «індустріальним суспільством».

Найхарактернішою рисою п’ятої стадії економічного зростання є випуск товарів тривалого користування. На цій стадії змінюються пріоритети суспільства. На перший план виходить не виробництво, а «споживання і благоденство в самому широкому розумінні» 3.

П’ятою стадією Ростоу не завершує періодизацію суспільного розвитку. Майбутнє суспільство він зв’язує зі стадією «за споживанням», якої ніби вже досягнуто у США. Для неї характерним є переважання сімейних та інтелектуальних цінностей над споживанням. Ростоу вважає, що високе масове споживання стане загальним і закликає людство прискорити цей процес.

Раймон Арон — французький соціолог. Свою концепцію індустріального суспільства він виклав у таких творах: «18 лекцій про індустріальне суспільство» (1962) та «Три нариси про індустріальну епоху» (1966).

Індустріальне суспільство він визначає як таке, у котрому найбільш поширеною формою виробництва є велика промисловість. Такому суспільству притаманні повне відокремлення від сім’ї, технологічний поділ праці, нагромадження капіталу, концентрація робітників. Отже, визначення індустріального суспільства в Арона є досить розпливчатим, поверховим. Він також виділяє два типи індустріального суспільства: капіталістичне й радянське. Різницю між ними він бачить у формі власності на засоби виробництва і способах регулювання економіки.

Капіталістичному типу економіки притаманна приватна власність на засоби виробництва, децентралізоване регулювання економіки, поділ суспільства на наймачів — власників засобів виробництва і найманих робітників, гонитва за прибутком як рушієм виробництва та циклічні коливання економіки. Ці ознаки властиві суто капіталістичному типу індустріального суспільства — чистому капіталізмові. Реальний же капіталізм, на думку Арона, не можна вважати «чистим», оскільки за низкою ознак він наближається до соціалізму. З соціалізмом його зближує характер власності, використання прибутку, розподілу.

Щодо власності, то схожість Арон бачить в існуванні на Заході так званої «колективної власності», що виникла в результаті націоналізації деяких галузей промисловості після другої світової війни. Прибуток — категорія, притаманна будь-якому індустріальному суспільству, і не є особливістю тільки капіталізму. Схожість у розподілі полягає в тім, що і в плановому, і в капіталістичному суспільстві зберігається різниця індивідуальних доходів, головним джерелом якої є різна заробітна плата.

Для методології Арона, як і для Ростоу, визначальним є технологічний підхід до аналізу економічних процесів, коли рівень розвитку суспільства, його тип і соціальна структура виводяться з рівня розвитку техніки. Щоправда, сам Арон вважав такий метод недосконалим, оскільки він ігнорує різницю у формах власності і класову структуру суспільства. Проте це не заважало йому користуватися таким методом. Він навіть категорично заявляв, що характер економіки не можна визначати характером власності на засоби виробництва, як це робив К. Маркс.

Як приклад він називав Іспанію, Аргентину і США, економіку яких, на його думку, неможливо об’єднати одним поняттям — «капіталістична». У межах економіки, що базується на приватній власності на засоби виробництва і децентралізованому регулюванні, має місце, підкреслював він, безліч варіацій виробництва, продуктивності тощо, що унеможливлює об’єднування їх поняттям «капіталізм». Інакше кажучи, Арон намагається заперечити факт різного рівня економічного розвитку в межах капіталістичної системи.

Арон ставить за мету зблизити капіталістичну й соціалістичну системи, оскільки вони обидві визначаються поняттям індустріальних суспільств. Відтак він сподівається, що його критичний аналіз, спрямований проти капіталізму, такою самою мірою буде спрямований і проти іншого режиму, тобто соціалізму.

Жак Еллюль — французький соціолог, розробив концепцію «технологічного суспільства». Основою «технологічного суспільства» у нього е техніка, яка панує над суспільством і людиною. Вона розвивається за власними законами і не підвладна людині. Вона автономна і щодо економіки та політики. «Техніка, — писав Еллюль, — спричиняє й зумовлює соціальні, політичні та економічні зміни. Це — першорушій усього останнього».

У концепції Еллюля має місце не лише фетишизація, а й універсалізація техніки.

Техніка в його розумінні не обмежується машинами й технологією, а охоплює всі сфери людської діяльності:

• економічна техніка (зв’язана з виробництвом),
• техніка організації (включає комерційну і промислову діяльність, державу, поліцію, військову справу),
• людська техніка (охоплює медицину, генетику, пропаганду тощо).

Надаючи техніці роль вирішального фактора економічного розвитку, Еллюль з’ясовує, як її розвиток позначається на економічному розвитку суспільства.

Саме розвиток техніки, на його думку, зумовлює перехід:

• від індивідуального підприємництва до «економіки корпорацій»;
• від «ліберальної» економіки до державно регульованої;
• від ринкової до планової економіки.

Цей процес він пояснює розвитком техніки, збільшенням її вартості, зростанням інвестицій. За цих умов економічна діяльність виходить за межі індивідуальних можливостей.

Техніка, робить висновок Еллюль, передбачає централізацію, а та, у свою чергу, планування. Планування він визнає не за прерогативу соціалізму, а за необхідну умову функціонування «технологічного суспільства».

Еллюль виступає проти індикативного планування. Щоб бути реалізованим, план має поєднуватись із апаратом примусу. «… Планування, — писав він, — нерозривно зв’язане з примусом».

У тодішньому суспільстві Еллюль виділяє дві системи: «корпоративну» (капіталістичну) і «планову» (пролетарську). Обидві системи у нього споріднені, оскільки ґрунтуються на техніці, а відтак утворюють майже ідентичні суспільні структури, котрі очолює технічна еліта.

Ефективніше функціонування економіки, на думку Еллюля, забезпечує саме «планова економіка», проте майбутнє суспільства він з нею не зв’язує. Розуміючи під «плановою економікою» соціалістичну, він називає її авторитарною й антидемократичною, яка перебуває в руках держави й технічної еліти, котрі експлуатують народ. Цікаво, що в «корпоративній», тобто капіталістичній, економіці він таких вад не помічає.

Технологічний детермінізм, притаманний розглянутим концепціям, у Еллюля виявляється максимально виразно. Він підносить техніку до абсолюту, а цивілізацію сучасного суспільства пояснює тільки розвитком техніки.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям JBiH спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності сучасного капіталізму.

Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. Автора книги журнал «Форчун» назвав сучасним Кейнсом.

Ідея книжки, як писав Гелбрейт у передмові, зародилася на ґрунті попередніх наукових досліджень автора.

Гелбрейт став також відомим як автор теорії «врівноважуючої сили», яку він виклав у праці «Американський капіталізм: концепція врівноважуючої сили» (1952). Суть теорії полягає в тім, що усунення конкуренції внаслідок концентрації капіталу не призводить, проте, до утворення монополій, оскільки той самий процес породжує нейтралізуючу, «врівноважуючу силу» у вигляді великих об’єднань покупців і постачальників. Як «врівноважуючу силу» Гелбрейт розглядає різноманітні кооперативні організації, фермерські об’єднання, профспілки, різні торговельні об’єднання тощо.

Значення цієї «врівноважуючої сили» полягає не лише в тім, що вона перешкоджає утворенню монополій, а й у тім, що вона замінює конкуренцію, котра колись була регулятором ринку. Гелбрейт писав, що конкуренцію, яка панувала ще з часів А. Сміта, «фактично замінено типовим для сучасного часу ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку — сильні покупці» ‘.

Гелбрейт був упевнений, що відкрив нову силу, завдяки якій капіталізм звільняється і від панування монополій, і від руйнівної сили конкуренції, здобуваючи можливість використати велике виробництво і нейтралізувати його негативні наслідки — утворення монополій.

Гелбрейт — представник неоінституціоналізму, котрий, на думку його прихильників, відрізняється від традиційного як соціально-економічними умовами формування, так і постановкою проблеми. Саме так розуміє цю різницю американський інституціоналіст А. Гручі. «Веблен і його безпосередні послідовники, — писав Гручі, — були, по суті, представниками теорії індустріальної економіки, яка щойно народжувалась. Неоінституціоналізм — це економічна теорія індустріальної економіки, яка не тільки розвинулась, а й перетворюється тепер на суспільство масового споживання. Різниця між старим інституціоналізмом Веблена і неоінституціоналізмом Гелбрейта, Мюдраля, Колма, Лоува і Перру є, власне, різницею між 20-ми і 60-ми роками».

До цього слід, очевидно, додати, що критичний інституціоналізм Веблена замінено нині на апологетичний неоінституціоналізм. У працях неоінституціоналістів капіталізм розглядається як «суспільство достатку», «суспільство масового споживання», «суспільство загального благоденства» тощо. Саме таким зображує його і Гелбрейт. У книжці «Суспільство достатку» (1958) він робить висновок, що проблему виробництва завдяки застосуванню все складнішої і все досконалішої техніки вирішено й залишається вирішити лише проблему розподілу.

Гелбрейт критично ставиться до чинної системи розподілу і сподівається реформувати її, розширюючи суспільні послуги і збільшуючи добробут. Він пропонує вдосконалювати систему освіти й використовувати наявні ресурси для боротьби з голодом і бідністю.

У «Новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку зв’язує з технічним прогресом. Технічний прогрес у нього є сутністю, що саморозвивається, породжує сама себе. Технічний прогрес і організація визначають економічну форму суспільства.

Гелбрейт виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств — великі корпорації і дрібне виробництво. Дрібне виробництво не відіграє значної ролі в сучасній економіці, її основу становлять великі корпорації, породжені передовою технікою. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Гелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства». «… Індустріальна система, — писав він, — це визначальна риса «нового індустріального суспільства».

Індустріальна система, за Гелбрейтом, у свою чергу, визначається високорозвиненою технікою, котра зумовлює всі інші її ознаки:

• панування корпорацій у вирішальних сферах економіки;
• необхідність великих капіталовкладень;
• ускладнення умов і зростання витрат часу на виконання завдань, що постають перед виробництвом у зв’язку зі збільшенням ролі наукових досліджень і необхідності належних лабораторних випробувань;
• підвищення вимог до кваліфікації робітників і керуючих корпораціями;
• потреба у ліквідації ризику для великих корпорацій, котра потребує планування.

В «індустріальному суспільстві» зростає і роль держави, яка мусить узяти на себе частину витрат для забезпечення технічного прогресу і зменшення ризику підприємств від його запровадження. Тобто саме техніка визначає всю економічну структуру суспільства.

Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20-30-ті p. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу. Його основною метою була максимізація прибутку. Контроль над корпорацією зумовлювався капіталом підприємця, а не його компетентністю. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання.

На зміну «підприємницькій корпорації» приходить «зріла корпорація». Цей перехід зумовлений технічним прогресом, його вимогами. «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». На чолі «зрілої корпорації» стоїть не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада.

Що розуміє Гелбрейт під «техноструктурою»? Він визначає її, як «союз знань і кваліфікації». Це основний керівний персонал великих корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на керівництві виробництвом, збутом, фінансами, корпоративним плануванням, тобто тих, хто приймає рішення. Він підкреслює, що це керуючий інтелект — мозок підприємства. Ще група людей (не тільки менеджерів), яка «охоплює всіх, хто володіє спеціальними знаннями, талантом або досвідом групового прийняття рішень» ‘. Саме цю групу людей Гелбрейт пропонує назвати «техноструктурою».

Перехід у корпораціях влади до «техноструктури» змінює й мету діяльності корпорацій. Передовсім вона відображає не особистий інтерес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією прибутку, а суспільною метою. На перший план «техноструктура» ставить економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам.

Ефективне функціонування корпорації забезпечує високий рівень дивідендів. Отже, має місце узгодження інтересів суспільства, корпорацій і індивідів. Але Гелбрейт неправомірно відриває прибуток акціонерів (дивіденди) від решти прибутку корпорації. Неправомірним є й визначення грошових доходів «техноструктури» як заробітної плати, що нібито не заохочує її максимізувати прибуток корпорації в цілому.

Важливою рисою «індустріальної системи» Гелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Велика корпорація з її складною технікою, значними капіталовкладеннями не може ефективно функціонувати за умов ринкової стихії. Ринок перестав бути надійним регулятором виробництва. Йому на зміну приходить планування корпоративної діяльності. Планування має забезпечити здійснення передбачених фірмою, корпорацією результатів і «замінити ціни й ринок, як механізм, що визначає те, яка продукція буде виготовлятись, авторитетним рішенням, котре встановлює, що буде виготовлятись і споживатись і за якими цінами».

Якщо раніше Гелбрейт сподівався нейтралізувати монополію і конкуренцію з допомогою «врівноважуючої сили», то тепер він намагається замінити конкуренцію й ринок монополією (великою корпорацією) і плануванням. Щоправда, сам Гелбрейт вважає неприпустимим ототожнення великої корпорації з монополією.

У «індустріальному суспільстві» формується, як зазначає Гелбрейт, нова класова структура. За умов «зрілої корпорації» і панування «техноструктури» нібито зникає конфлікт між багатими і бідними. Йому на зміну приходить новий конфлікт, породжений науково-технічним прогресом — між «класом освічених» і «неосвічених та малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура». Ця теорія Гелбрейта, на його власне визнання, мала на меті спростувати марксистське вчення про протилежність інтересів праці та капіталу.

Проте Гелбрейт не міг ігнорувати реальних суперечностей капіталізму, не міг не бачити бідності, безробіття тощо. І якщо в другому виданні «Суспільства достатку» (1969) він називає бідність «пережитком», «залишковим явищем», то в книжці «Нове індустріальне суспільство» він заявляє, що ці вади притаманні лише тій частині економіки, що перебуває поза «індустріальною системою», тобто сфері дрібного виробництва. Що ж до «індустріальної системи», то вона керується суспільними інтересами, а відтак не призводить до злиднів, бідності і класових антагонізмів.

Велику роль в «індустріальному суспільстві» Гелбрейт надає державі. Технічний прогрес у нього автоматично зумовлює необхідність втручання держави в економічне життя. Він визнає необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподіл національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому він підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації Гелбрейт розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.

У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта почуваються й критичні ноти. Він критикував мілітаризм, гонку озброєнь, пропонуючи навіть націоналізувати корпорації, які виготовляють зброю. Гелбрейт розуміє складність вирішення соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Майбутнє «індустріального суспільства» він зв’язує з діяльністю інтелігенції, яка на противагу «техноструктурі» керуватиметься тільки економічними пріоритетами, сприятиме розвитку «естетичних цінностей», спрямуванню «індустріальної системи» на служіння широким соціальним інтересам.

02.10.2011

osvita.ua

Що таке індустріальне суспільство: характеристика коротко

Характеристика традиційного індустріального суспільства складна і багатогранна. Основи її були сформульовані ще на початку XIX століття-Сен-Симоном. У своє визначення він вклав наступний сенс: індустріальне – це таке суспільство, в якому основу економіки вже становить не ручне виробництво і традиційні види господарювання (землеробство і тваринництво), а розвинена промисловість з відповідним їй розвитком соціальних відносин і політичним устроєм. Спочатку термін представляв протилежність патріархального (доиндустриальному) суспільству. Сучасні ж теорії в його визначенні різняться.

Історичні етапи розвитку суспільств

Вчені-економісти і соціологи виділяють три основні етапи розвитку всіх товариств світу. До них відносяться: доіндустріальне, або патріархальне, індустріальне і постіндустріальне.

• Доіндустріальне характеризується низьким рівнем продуктивних сил і соціальних відносин. Господарство зав’язано на традиційних видах: землеробстві, скотарстві, рибної ловлі, ремеслах. Весь цикл виробництва при цьому здійснюється ручним працею без залучення автоматизованої техніки через її відсутності.
• Індустріальне суспільство. Характеристика його помітно відрізняється від попереднього типу. Найголовніше відмінність полягає в розвитку індустрії, тобто промисловості, і перетворення її у провідну галузь господарства. Інші особливості будуть розглянуті нижче.
• Постіндустріальне суспільство, на відміну від індустріального, в основу свого розвитку ставить вже не промисловість, а поява і розвиток нових технологій. У цьому плані навіть країни, бідні з точки зору патріархального та індустріального суспільства, можуть вийти в лідери за темпами розвитку економіки. В даний час лідерами тут є Японія, США, деякі держави Західної Європи.

Характеристика індустріального суспільства має деякі особливості, що виділяють його з доіндустріального та постіндустріального історичних типів. У результаті, керуючись інформацією про історичних типах розвитку людства, ми і можемо виділити кожен з трьох існуючих на сьогоднішній день.

Індустріальне суспільство. Характеристика епохи

Другий історичний етап розвитку людського суспільства має декілька істотних відмінностей від першого. Головна характеристика індустріального суспільства полягає в тому, що відбувається затвердження промислового устрою у всіх сферах суспільного життя як домінуючого. Таким чином, сільське господарство, раніше відігравало чільне положення, відходить на другий план. Відтепер головним мірилом доходу, що визначає спроможність і соціальний вагу людини, стає не кількість наявної землі (феод), як це було у попередню епоху, а кількість капіталу, сконцентрованого в його руках. Стосовно утвердження індустріального технологічного укладу, потрібно сказати, що він впливає на всі сфери, починаючи з економічної і закінчуючи культурним.

Пропорції зайнятості

Характеристика індустріального типу суспільства не можливе без вивчення змін пропорцій зайнятості в різних галузях. Ця особливість випливає з першої – вона неминуча. В результаті появи машинного праці і технологій кількість зайнятих у сільському господарстві різко скорочується — до 3-5 %; на противагу цьому скорочення, відбувається зростання у промисловому секторі до 50-60 % і в сфері послуг (40-45 %). Все це неминуче, якщо подивитися на зміни в суспільному житті з приходом індустріальної епохи.

Урбанізація

Третя особливість є наслідком перших двох: в результаті зростання індустрії з’являється велика кількість заводів і фабрик, де застосовується машинний працю. Після цього відбувається різке зростання частки зайнятих у промисловості. А де розташовуються всі промислові підприємства? Звичайно ж, у містах і їхніх передмістях! Результатом цього стала інтенсивна урбанізація. Саме в той період спостерігається різке зростання міст, в тому числі і за рахунок населення, що прибуває з сільської місцевості через невигідність ведення господарства в селі і привабливості міста.

Національні держави

Якщо вам зададуть питання, що таке індустріальне суспільство, дайте характеристику. «Традиційному індустріальному суспільству властиво виникнення національних держав, в основі зближення всього населення яких лежить не влада правителя, а спільну мову, культура та історія», — такий буде ваша відповідь. Це і є 4-я особливість, яка послужила згуртуванню населення спочатку європейських країн і США, а потім і всіх інших держав світу. В цей час з’являється національних дух, відбувається виділення окремих націй з усього населення, формується національний менталітет. Патріотизм в тому вигляді, який ми знаємо зараз, теж виникає під час становлення індустріального суспільства і формування націй, держав.

Освітня революція

Наступною особливістю є культурна, або освітня, революція. Характеристика індустріального до інформаційного суспільства включає в себе такі особливості, як зростаюча грамотність населення, а також формування національних систем освіти. Сьогодні факт загальної грамотності багатьом може здатися природним, проте всього 300-400 років тому в країнах Західної Європи, вважаються сьогодні передовими, читати і писати могли одиниці. Про розвиток же технічних наук говорити взагалі не доводилося. Всі «технічний розвиток» диктувала церква, а в її інтересах було збереження старих підвалин, в результаті яких церква багатіла і не бачила конкурентів для себе.

Питання про формування національних систем освіти також був досить гострим, кожна передова країна намагалася знайти свій індивідуальний шлях розвитку освіти, який, по-перше, вирішував би потреби нових економічних реалій і, по-друге, продовжував би розвиток технологій і поява винаходів.

Політичні права

Наслідком культурної з’явилася політична революція. Як не дивно, але із вкладанням у голови народних мас великої кількості інформації, в тому числі гуманітарного напряму, у населення виникають політичні вимоги, що пред’являються до уряду, яка формується в епоху індустріального суспільства. Характеристика цієї особливості дозволяє нам прийти до висновку про те, що більшість політичних прав, свобод і обов’язків, якими наділені громадяни сучасних держав, що виникли під час формування індустріальних суспільств. Найважливішим політичним правом, придбаних населенням, стало виборче право. Звичайно, спочатку ценз був дуже високим – не кожен міг брати участь у виборах, а жінки взагалі їм не були наділені, але з плином часу виборче право набуло сучасного вигляду і стало загальним.

Держава загального добробуту

Рівень споживання показує різке зростання в результаті того, що формується т. зв. «держава загального добробуту (добробуту)». В цей час відбувається зміна соціального стану населення. Якщо раніше існувала схема «держава-суспільство», не замечающая важливість здібностей окремих громадян, то схема «держава-особистість» відрізняє саме індустріальне суспільство. Ця Характеристика вказує, що відтепер особистість важлива для держави, і вона робить все, щоб кожна людина приносила користь у міру своїх можливостей.

Суспільство споживання

Слідом за «державою загального благоденства» з’являється «суспільство споживання». Зростання доходів населення і поява більшої кількості вільного часу стали як би провідниками до споживання. Індивідуальне споживання і відповідні соціальні установки зараз стали, можна сказати, культом, який породило індустріальне суспільство. Характеристика його, безумовно, повинна включати і цей момент. В доіндустріальному суспільстві велика частина населення в особистому користуванні практично нічого не мала, за винятком даху (найчастіше орендованого), їжі, одягу та знарядь праці.

Зростання доходів і поява вільного часу призвели до капіталістичних відносин, основою яких стало накопичення капіталу і його показ усьому суспільству. Матеріальним вираженням багатства в різний час ставали різні показники. Зараз ними є дорогі годинники, спортивні автомобілі, літаки, вертольоти, яхти і т. д. Але крім цього існує величезна кількість необхідних для сучасного життя товарів, придбаних більшою частиною населення. До них можна віднести ту ж одяг, їжу, побутову техніку та багато іншого – тут все не перерахувати.

Демографічні зміни

Основні характеристики індустріального суспільства включають і цю, винесену в підзаголовок, найзначнішу в соціальному плані. Мова йде про зміни в демографічному розвитку, в число яких можна включити наступне:

• Зниження рівня смертності зважаючи розвитку медицини і появи вакцин від більшості хвороб, які переслідували населення Землі впродовж тисячоліть.
• Результатом вищенаведеного факту є зростання тривалості життя населення розвинених суспільств.
• З-за того, що знижується смертність, в тому числі дитяча, відпадає потреба в народження великої кількості дітей, тому народжуваність знижується.
• Наслідком трьох наведених факторів є старіння населення, тобто частка старших вікових груп стає переважаючою тоді, коли формується індустріальне суспільство.

Характеристика за сферами приводить нас до висновку, що в цілому індустріальне суспільство зробило позитивний ефект на розвиток людства: роль особистості стала вище для суспільства, смертність була значно знижена, грамотність є загальнодоступною, а в більшості країн обов’язковою, рівень життя постійно зростає. Людина, що жив всього 100 років тому, навіть не міг мріяти про ті блага, якими користується сьогодні населення більшої частини земної кулі.

Поділитися в соц. мережах

business-idea.com.ua

Індустріальне суспільство і його ознаки

Соціальні теорії та індустріальне суспільство

Розвиток кібернетики, створення інформаційних мереж, різних експертних систем та інші досягнення науково-технічної революції дали можливість ученим прогнозувати і досліджувати соціальні процеси шляхом моделювання. Це дозволило глибше розкрити сутність розвитку суспільства. Вчені побачили, що соціальні організми дійсно проходять еволюційні стадії, кожна з яких має свої властивості і ознаки. Метод моделювання і прогнозування результатів практичної діяльності, дослідження можливих варіантів їх розвитку та наслідків тісно пов’язані з соціальними теоріями. Вони намагаються охопити історичний процес як комплексну проблему організації складних систем. Однією з таких теорій є концепція про те, що в епоху технічного прогресу весь світ являє собою єдине індустріальне суспільство.

Ідеї Уолта Ростоу

Саме це поняття народилося ще в 19 столітті. Його використовували і утопічні соціалісти (Сен-Сімон), і засновники позитивізму (Конт). Сам термін «індустріальне суспільство» виник як протиставлення аграрної, «відсталої» економіки і пов’язаного з нею «старого режиму». У повоєнну епоху значення його змінилося. У розпал «холодної війни» деякі соціологи, зокрема, француз Р. Арон, не побоялися заявити про те, що всі ідеологічні відмінності між двома ворогуючими таборами — капіталізмом і соціалізмом — насправді не варті ламаного гроша і є продуктом політичної пропаганди. «Єдине індустріальне суспільство» панує тепер в усьому світі, а різні політичні системи є тільки його варіантами. Уолт Ростоу в 60-х роках минулого століття спробував об’єднати цю концепцію з ідеєю, подібної вченню Маркса про суспільно-економічних формаціях.

Він теж вважав, що структура суспільства змінюється в кожний історичний період, тільки визначальним фактором тут є чи не виробничі відносини, а «стадії економічного зростання».

Індустріальне суспільство. Ознаки нової стадії розвитку

Ростоу вважав, що прогрес визначається розвитком науки і технології, а не соціальними потрясіннями. Останні, навпаки, є ознаками громадської хвороби, того, що справи йдуть не так, як треба. Він заявив про те, що з 50-х років людство практично завершило процес індустріалізації і вступило в нову стадію розвитку. Для неї характерні перехід економіки до технологічного укладу, різке зменшення кількості людей, зайнятих в аграрному секторі, зростання міст (особливо мегаполісів), а також настання ери масового споживання або ж «загального добробуту». Ростоу вважав, що сучасний йому Радянський Союз поступово еволюціонує до цієї стадії, в той час як в США вона вже досягнута. Деякі інші прихильники цієї теорії (наприклад, представники школи соціального прагматизму Дьюї, Сідней-Хук та інші) вважали, що ознаки індустріального суспільства мають і соціальний характер. Приміром, подолання нерівності між різними соціальними групами. Грунтуючись на соціологічних даних про зближення рівня доходів між службовцями, інтелігенцією і дрібними підприємцями, вони висунули ідею про виникнення одного або кількох «середніх класів», які об’єднують як роботодавців, так і представників найманої праці. Крім того, ця фаза розвитку суспільства характерна великою кількістю менеджерів, керуючих виробництвом.

olympica.com.ua